• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Краєзнавчий гід
• Герої сучасності

Коростень довгий час тримав оборону від смерті. Але війна увійшла і в наше місто. На сьогоднішній день, Коростень вже втратив двох людей – це два герої, які загинули за майбутнє України –Василь Петренко та Сергій Романчук.

В. В. Петренко

Чорним рядком в історію нашого славного тисячолітнього міста відтепер вписано 22 січня 2015 року. Якраз в День Соборності на опорному пункті біля Донецького аеропорту від кулі снайпера загинув коростенець, майор Василь Васильович Петренко. Василь Петренко– кадровий офіцер, служив в Одеській зенітно-ракетній бригаді. В зону АТО пішов добровольцем. З честю виконав свій військовий обов’язок по захисту суверенітету та територіальної цілісності України, заплативши за це неймовірно дорогу ціну – віддав своє життя.

Народився він 6 жовтня 1975 року в Коростені в багатодітній родині. Одружений, без батька залишилися дві донечки. 27 січня, на подвір’ї коростенської загальноосвітньої школи №3, в якій з 1983 по 1993 роки навчався Петренко, відбулося прощання з Героєм України, патріотом рідної древлянської землі і просто доброю милосердною людиною.

За свої 39 років Василь Петренко жодного разу не оступився на дорозі правди, справедливості, патріотизму, любові до Батьківщини. Він цінував людей, чоловічі честь і гідність, з добротою й повагою, усмішкою і щирим серцем дивився на світ. У його душі жодного разу не запалала іскорка зла і ненависті. Ця непідробна людяність закладалася ще з дитинства, від батька і матері, у колі великої багатодітної родини. І для всіх своїх рідних він був прикладом, як і для однолітків та однокласників. Це була людина, яка ніколи не тримала за душею каменя, жила з відкритим серцем.

Після школи Василь Петренко для подальшого навчання, не вагаючись, обрав Харківський військовий університет. Адже його покликання ще з дитинства визначили небеса – захищати: людей, мир, спокій, дітей, служити вірою рідній Україні. Військовий і лише військовий! В університеті отримав спеціальність «Ракетні та космічні комплекси». Після закінчення вишу служив у різних військових частинах. Останнє місце служби, звідки і пішов в АТО, була Варшавсько-Одеська зенітно-ракетна бригада, де був заступником начальника військової частини з фізичної підготовки особового складу. І він мав право не йти на передову. Але, як зазначають бойові товариші, він так вчинити просто не міг – і за покликом серця, і… - совісті!

Коли черга із залучення військовослужбовців у зону АТО дійшла до їхньої частини, Василь одним із перших написав рапорт – «прошу направити…». Це було його вже третє відрядження на воєнний Схід.

Він завжди був лідером, в нього все вдавалося: і коли займався спортом, і під час бойової підготовки, навіть тоді, коли брав у руки гітару…

Поховали Василя Петренка на Ушомирському кладовищі поряд з батьками. Вічний сон віднині супроводжуватиме його. У нашій пам’яті він залишиться гарним, молодим, усміхненим та хоробрим.

Указом Президента України "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Василь Петренко нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

С.М.Романчук

26 березня 2015 року Коростень попрощався ще з одним героєм, який загинув у зоні проведення антитерористичної операції - Сергієм Романчуком.

Сергій Михайлович Романчук- старший лейтенант Збройних Сил України, боєць 30-ої бригади, загинув ще 9 лютого 2015 року під селом Логіново Донецької області.

Народився він 20 квітня 1974 року в місті Коростені в сім’ї службовців. У 1991 році закінчив Коростенську середню школу № 4.

Батько, Михайло Макарович, – вчитель фізичної культури – прищепив Сергію любов до спорту, і він з третього класу займався баскетболом. Високий, спритний, старанний у навчанні юнак з легкістю поступив до Ленінградського вищого військового інженерного училища зв’язку, яке закінчив у 1996 році. Завжди усміхнений, відкритий до спілкування, він мав безліч друзів, з готовністю допомагав сусідам, людям похилого віку.

З 1996 по 1998 рік служив на командних посадах в військах ППО Збройних Сил РФ, але внутрішній світогляд змусив звільнитися з лав збройних сил та повернутися в Україну на батьківщину. Працював на різних підприємствах міста Коростеня. Останнє місце роботи – відділення ВОХОР, що здійснює охорону військової частини в с. Ушомир Коростенського району.

Після оголошення першої хвилі часткової мобілізації 19 березня 2014 року за власним бажанням мобілізований до Збройних Сил України. Був призначений на посаду заступника командира роти по роботі з особовим складом 30 окремої механізованої бригади (м. Новоград-Волинський). Учасник АТО літньої кампанії 2014 року. Виконуючи військовий обов’язок, захищаючи місто Дебальцеве від захоплення незаконними терористичними збройними формуваннями, 9 лютого 2015-го року дві машини бригади потрапили під обстріл терористів поблизу села Логвинове — у верхній частині «дебальцівського виступу» (на трасі між Дебальцевим і Артемівськом). Підрозділ, яким командував старший лейтенант Романчук, був обстріляний «Градами», проте позицій не здав.

Довгий час він вважався безвісті зниклим. Упізнаний серед загиблих. Всього двох тижнів не вистачило йому, аби повернутися живим додому, де чекали його мама, дружина, малолітня донька та двоє дітей дружини, яких він виховував як рідних.

Прощання відбулось 26 березня 2015 р. в центрі міста, де зібрались коростенці, аби провести в останню путь свого земляка. Похоронили героя на центральному міському кладовищі біля батька.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений 27 червня 2015 року орденом Богдана Хмельницького III ступеня та неурядовою відзнакою «Народний Герой України» (посмертно).
Коростенці пишаються своїми мужніми земляками, справжніми захисниками України. Роки… Скільки б їх не минуло, не зітруться імена тих, хто не повернувся з АТО. Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

Коментарi