• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Краєзнавчий гід
• Увінчані славою за подвиг
• Білозеров Петро Юхимович

Білозеров Петро Юхимович

Командир "підземного гарнізону", Почесний громадянин Коростеня

Народився Петро Юхимович Білозеров 13 серпня 1915 року в с.Скрипачі Березівського району Красноярського краю. Закінчив чотири класи сільської школи. Працював робітником. З жовтня 1937 року в армії, спочатку курсант Ленінградського піхотного Червонопрапорного училища, потім дослужився від старшини до майора. З перших днів війни – на фронті. Воював на Північно-Західному, Сталінградському та Центральному фронтах…

З 17 по 23 листопада 1943 року підземний гарнізон під командуванням майора Білозерова чинив смертельний опір фашистам під час першого визволення Коростеня. Це була наша «Брестська фортеця» - не менш героїчна, але, на жаль, менш відома. Двісті бійців захищали підземний гарнізон. З них живими залишилися лише п'ятеро поранених - командир полку майор Петро Юхимович Білозеров, Герой Радянського Союзу Михайло Іванович Читалін, старший лейтенант, командир взводу протитанкових гармат Іван Маркович Сіманков і дві жінки – санінструктор, старшина медичної служби Ольга Степанівна Грива та Варвара Євгенівна Гервасієва.

Отямився Петро Юхимович в полоні. Перебита ліва нога, поранена права, осколки пошматували весь правий бік. Почалося найстрашніше - побував в кількох таборах (Новоград-Волинський, Славута, Хелм і Ченстохов, табір для військовополонених офіцерів в Польщі, Кайзейрштадт-бруг в Австрії, три місяці в одиночній камері Віденської тюрми, майже рік в таборі смерті – Маутхаузен. Там пройшов через усі кола пекла.

Після війни Петро Юхимович тричі був у Маутхаузені в 1965, 1967 та 1970 роках, беручи участь у міжнародних маніфестаціях до річниць визволення з табору.

Нагороджений двома орденами Червоної Зірки (за прорив оборони ворога на Курській дузі та визволення Києва), орденом Олександра Невського за оборону Сталінграда, медаллю «За бойові заслуги» та дев’ятьма іншими. В арміі - з 1937 року, на війні – з 23 червня 1941 року. Був чотири рази поранений. У травні 1946 року майор Білозеров демобілізувався. Повністю реабілітували його тільки в 1957 році.
До 1971 року жив і працював будівельником на Уралі, нагороджений медалями «За доблесну працю», «Ветеран праці». Пізніше переїхав до дітей у Саратов. На святкування 30-річчя визволення міста від фашистських загарбників приїжджав П.Ю.Білозеров до Коростеня. Після тривалої хвороби Петро Юхимович Білозеров помер 1 листопада 1992 року. Вдячні коростенці присвоїли йому звання Почесного громадянина міста.

Коментарi